Світовий День Молоді 2016 завершився уже сьогодні. Довга дорога впродовж цього тижня.
Неймовірна спека – туди і назад, на Поле Милосердя: не відчуваєш цих мільйонів, які линуть з усіх-усюд, все перемішано, неймовірно галасливо, страшно спекотно. Йти важко, довгі черги. Здається, не буде кінця…
Однак, ось воно, поле – безмірне, майже таке, як Боже Милосердя. Різноколірні люди, різні, різні.
Тут усе неймовірно – про СДМ складно писати, це треба пережити – відчути ці тисячі поглядів, тисячі усмішок, тисячі голосів навколо. Зустрітись із китаянкою, яка подарує листівку із висловом про любов на ієрогліфах або з італійцем, який збирає підписи на прапорі своєї країни – і написати своє ім’я на його історії, незнайомій, однак такій рідній.
Бо взагалі тут, як ніколи і ніде всі – рідні. Ніколи до того мені не доводилось ночувати із мільйонами людей. Мало сказати – кайф. Каріматка дбайливо моститься – місця обмаль. Залазиш у спальник, поруч із невідомими сонними, напівсонними, безсонними іноземцями.
В якусь мить починаєш відчувати неймовірне – наче кінець світу, певно, думається, саме так відбуватиметься страшний суд. Якщо з такою радістю і любов’ю – то це ж супер.
Супер – це коли Господь поруч, коли Він серед нас – ми стаємо з ним одним тілом.
Черги до туалетів – навіть вони прекрасні, бо обік тебе – грузини, африканці, вірмени, італійці, німці. Де ще знайдеш такі ранкові відвідини?
Коли засинаєш, дивлячись на мільйони зірок над головою, мимоволі починаєш відчувати якусь особливу мелодію, тишу серед галасу, в якій промовляє Бог. У стукоті мільйонів сердець – так промовляє Бог.
Фото: о. Ростислав Пендюк
